Поклоніння пагорбу Ґовардган

У Вриндавані пастухи готувалися поклонятися цареві небес Індрі. Вони доїли корів, збивали масло, топили ґгі та робили інші приготування. Побачивши це, Кришна підійшов до батька, Нанди Махараджа.

Кришна (смиренно): Тату, скажи, будь ласка, навіщо ми поклоняємося Індрі? Які блага отримаємо від нього?

Нанда Махарадж (лагідно): Ми селяни, пасемо корів. Коровам потрібна трава, а щоб вона росла, потрібні дощі. За дощі відповідає Індра, тому ми й поклоняємося йому.

Кришна: Але ж, тату, траву нам дає пагорб Ґовардган. Краще поклонятися йому!

Нанда Махарадж: Ти маєш рацію, синочку! Проведемо Ґовардгана-пуджу після підношення Індрі.

Кришна: Ні! Усе приготоване треба негайно запропонувати Ґовардгану! Він годує корів, а корови — наше життя! Брахмани — наші доброзичливці й покровителі. Якщо приймемо їхній захист, напівбоги на чолі з Індрою це визнають.

Нанда Махарадж: Що ж, твоя пропозиція розумна! Завершімо приготування та влаштуймо поклоніння Ґовардгану.

Мешканці продовжили готуватися: зварили багато солодкого рису й овочевих супів, насмажили та напекли пирогів, приготували всілякі солодощі й чимало іншого.

Яшода: Солодкий рис готовий! Несіть горщики, перекладемо його з казанів.

Рогіні: Ці пиріжки щойно з печі! Покладімо їх на красиві таці й складемо все на воза.

Яшода: Тепер треба й самим гарно вбратися до свята.

Рогіні: І наших хлопчиків причепурити.

Яшода: А ще обов'язково прикрасити корів!

Закінчивши приготування, ґопі вдягли яскраві сарі й найкращі коштовності. Яшода та Рогіні обмили синів, причесали, вдягли в гарне вбрання, наділи браслети, сережки, намиста й ножні дзвіночки. Коровам пофарбували роги золотою фарбою, наділи золоті прикраси та накидки.

Потім усе завантажили на вози, Нанда Махарадж сів на слона, і всі вирушили до підніжжя Ґовардгана. Дорогою ґопі співали пісні, прославляючи Кришну.

Ґопі (ніжно співають):

Кришна Ґовінда Ґовінда Ґопала Нандалал,

Кришна Ґовінда Ґовінда Ґопала Нандалал,

Гей Ґопала Нандалал, Ґопала Нандалал,

Ґопала Нандалал, Ґопала Нандалал!

Діставшись підніжжя пагорба, який набув величезної форми, враджавасі були вражені.

Мешканці Вриндавана (здивовано): Ґірірадж такий величезний!

Кришна (радісно): Цей пагорб дарує нам усім милість! Він може набути будь-якої форми й знищити того, хто відкидає його. Висловімо йому повагу!

Кришна впав у поклоні перед Ґіріраджем, а враджавасі наслідували його приклад.

Почалося поклоніння Ґовардгану. Під спів ведичних мантр пагорб змастили коров'ячим гноєм. Пастухи принесли води з Ямуни, обмили Ґіріраджа й обсипали запашними квітами. Ґопі обмахували пагорб чамарами та віялами.

Йому запропонували квіткові гірлянди, прикраси й лампади. Корів нагодували соковитою травою, а потім під музичний супровід усі співали й танцювали, прославляючи Ґовардган.

Враджавасі (співають): Джая Ґірі Ґовардган! Джая Ґірі Ґовардган!

Задоволений їхнім співом і танцями, Кришна разом із мешканцями Вриндавана обійшов пагорб.

Кришна (захоплено): Погляньте, який гарний Ґовардган! Зараз ми його годуватимемо!

Враджавасі (голосно): Джай Ґірірадж!

Кришна виріс до небес і в новому божественному образі оголосив мешканцям Вриндавана:

Кришна (велично): Я і є цей пагорб! Я — Ґовардган!

Враджавасі (захоплено): Ґірірадж — сам Кришна!

Селяни зраділи й почали пропонувати все приготоване: рис і чапаті, овочі й соуси, бурфі та ладду, кхір, самоси, озера згущеного молока та йогурту. Ґірірадж поглинав гори їжі: підіймав їх величезними руками й миттєво з'їдав великим ротом.

Ґопі (здивовано): Ми ніколи не бачили, щоб гори їли!

Пастухи (здивовано): Неймовірно! Скільки в нього вмістилося! Уже нічого не залишилося!

Раптом Ґовардган закричав гучним розкотистим голосом.

Ґірірадж (голосно): Анійор! Анійор! Ще! Ще!

Ґопі (розгублено): Він усе з'їв! Нам більше нічого дати!

Пастухи (у розпачі): Що тепер робити? Як його задовольнити?

Ґовардган продовжував кричати. Тоді Кришна сказав одному з брахманів:

Кришна (спокійно): Треба запропонувати йому листочок Туласі.

Брахман так і зробив.

Ґірірадж (задоволено): Тепер я цілком задоволений!

Враджавасі (радісно): О Ґовардгане! Ти — божество, якому поклоняються царі гір. Син Нанди відкрив нам твою справжню природу. Благослови нас, щоб наші рідні, друзі та корови завжди жили в добробуті й процвітали.

Ґірірадж (урочисто): Нехай буде так!

Промовивши це, Ґовардган раптом зник. Та наостанок явив іще диво: усі поглинуті гори й озера різноманітних страв знову з'явилися. Тепер це був прасад.

Кришна: Цей прасад треба роздати всім-всім! Брахманам, лісовим мешканцям і коровам! Нехай навіть собаки не залишаться голодними.

Ніхто в окрузі не залишився голодним. Прасад роздавали й роздавали, їли й їли. Який чудовий бенкет! Здавалося, він ніколи не скінчиться.

Нагодувавши всіх і наївшись досхочу, враджавасі на чолі з Нандою Махараджем вирушили назад. Згадуючи свято, щасливі мешканці Вриндавана розходилися по домівках.