Човняр із флейтою

Одного разу ґопі прийшли до Манасі-Ґанґи з горщиками молока, масла та йогурту на головах. У єдиному старому човні біля берега сидів юнак із павиним пером у волоссі.

Вішакга: О човняре, як добре, що ти тут! Перевези на інший берег, нам дуже треба!

Радгарані: На подяку дамо солодощі й масло.

Незнайомий човняр — перевдягнений Кришна: Звісно, любі дівчата, сідайте, довезу куди потрібно!

Ґопі сіли, човняр почав веслувати. Раптом зупинився.

Радгарані (здивовано): Чому перестав веслувати?

Човняр: Утомився й дуже голодний. Не візьмуся за весла, доки не нагодуєте!

Лаліта (обурено): Швидко ж зголоднів!

Невдовзі Радгарані зрозуміла, що вибору немає — доведеться погодувати.

Радга: Що вдієш? Треба плисти далі! Гаразд, дамо частування.

Усе випивши й з'ївши, човняр вирішив прилягти.

Човняр: Дякую, смачно! Але я втомився, треба поспати. А ви зробіть масаж: одна — лівої руки, друга — правої, третя — лівої ноги, четверта — правої.

Радгарані (невдоволено): Добре, одна візьме ліву руку, друга праву, третя ліву ногу, четверта праву. Але якщо негайно не почнеш веслувати — викинемо тебе за борт!

Човняр (неохоче): Які ви незговірливі! Гаразд, пливімо далі.

Пливли вони, пливли — і за якийсь час знову зупинилися.

Лаліта (обурено): Що таке? Що знову сталося?

Човняр: Перевантаження! Човен старий і протікає! Якщо не викинете частину горщиків, усі потонемо!

Перелякані ґопі почали кидати у воду горщики з йогуртом і маслом.

Човняр (вимогливо): Замало! Човен однаково тоне! Викидайте й золоті прикраси!

Лаліта (сердито): Як це! Через твій дірявий човен мусимо викинути коштовності? Нізащо!

Радгарані (розгублено): Люба, що вдієш? Поглянь, Лаліто, скільки води! Ми справді можемо піти на дно!

Засмучені й налякані дівчата швидко знімають прикраси й кидають у воду. Та човняр і далі панікує.

Човняр: Ой, біда! Замало! Треба скидати все, інакше загинемо! Викидайте за борт одяг!

Лаліта все зрозуміла й розсердилася не на жарт.

Лаліта: Зараз тебе викинемо, якщо цієї ж миті не почнеш веслувати!

Човняр (бурмоче): Та веслую, веслую! Що не так — одразу мене за борт!

Він неохоче взявся за весла. Невдовзі небо вкрили грозові хмари, на озері здійнялися хвилі й вода справді почала переливатися через край.

Помітивши страх Радги й подруг, човняр непомітно розхитував човен, щоб посилити їхні переживання.

Човняр: Тепер, здається, нам справді загрожує біда…

У небі блиснула блискавка, і Радгарані так злякалася, що кинулася човняреві на шию…

Тієї ж миті хвилі стихли, хмари розійшлися й засяяв місяць. І вона здогадалася, хто він насправді.

Лаліта (здивовано): Радгарані! Чому обіймаєш якогось човняра? Це ж чужа людина!

Радга (усміхаючись): Ти впевнена? Вона вихопила з-під Кришниного одягу флейту й показала подругам павине перо на його голові.

Лаліта (вигукує): Ах, ось воно що! Ну, Кришно, гарно ж ти нас розіграв! Усі дружно засміялися.

Після цього Кришна ще довго катав дівчат Манасі-Ґанґою від острова до острова. Вони співали, прославляючи його, жартували, й усмішки не сходили з прекрасних облич усю ніч.