Кришна й Баларама перемагають демона-осла Дгенукасуру

Коли Кришна та його старший брат Баларама підросли й їм виповнилося по шість років, Яшода та Нанда Махарадж довірили їм пасти корів. Щоранку брати з друзями виходили до прекрасного лісу Вриндавана, повного квітів, птахів і пахощів. Земля раділа їхнім крокам, а дерева наче вклонялися, схиляючись під вагою плодів.

Кришна (усміхається): Брате мій, поглянь! Навіть дерева, джмелі й павичі вітають нас. Вони наче кажуть: «Ми такі щасливі вас бачити!»

Баларама: Так, Кришно, усе тут живе лише для того, щоб служити нам і тішити нас.

Хлопчики весело гралися, грали на флейтах, прикрашали себе квітами, а Кришна перегукувався з коровами, називаючи кожну на ім'я.

Іноді втомлений Баларама клав голову другові на коліна, а Кришна з любов'ю обмахував його листям, мов віялом. Діти гралися, сміялися, боролися й стрибали, і Кришна був із ними, наче звичайний хлопчик.

Друг Шрідама: Любі Кришно й Баларамо! Послухайте! Неподалік є ліс Талавана. Там стільки солодких пальмових плодів, що повітря наповнене їхнім ароматом! Та ніхто туди не ходить — там живе страшний демон-осел Дгенука з друзями.

Друг Субала: Так, ніхто не може туди потрапити. Усі бояться. А ми так хочемо скуштувати плоди! Лише ви двоє можете перемогти демона.

Кришна (усміхається): Ну що, брате, потішимо наших друзів?

Баларама: Звісно! Ходімо!

Вони увійшли до Талавани. Баларама сильно струснув пальму — плоди посипалися на землю. Почувши шум, Дгенука вибіг із лісу. Він тупав так гучно, що дерева хиталися, наче під час землетрусу.

Дгенукасура (гарчить): Хто насмілився трусити мої дерева?!

Демон налетів на Балараму й ударив копитами в груди. Але Баларама схопив його за задні ноги, розкрутив і щосили жбурнув на верхівку дерева! Демон був такий важкий, що дерево зламалося й повалило ще кілька.

Інші демони-осли кинулися на братів. Та Кришна й Баларама хапали їх, розкручували й теж кидали на дерева. Незабаром увесь ліс був укритий тілами демонів і очистився від зла.

З небес посипався дощ із квітів, зазвучали барабани та мушлі — напівбоги раділи й славили Кришну й Балараму. Відтоді люди знову могли збирати солодкі плоди, а тварини повернулися пастися на зелених галявинах.

Щоразу, згадуючи цю історію, хлопчики Вриндавана раділи й іще більше любили своїх героїв — Кришну та Балараму.