Звільнення Від'ядгари та перемога над Шанкгачудою

Одного разу пастухи Вриндавана на чолі з Нандою Махараджем зібралися відвідати святу Амбікавану й відсвяткувати Шіва-ратрі. Зазвичай вайшнави не так суворо дотримуються цього свята, але того разу вирушили з цікавості.

Прибувши, вони обмилися, постили, поклонялися божествам і дарували брахманам прикрашених корів. Увечері полягали відпочивати на березі річки.

Коли всі заснули, з лісу виповз величезний змій і кинувся просто на Нанду!

Нанда (з жахом): О Кришно, сину мій! Врятуй! Змій хоче мене проковтнути!

Пастухи схопилися й почали бити змія палаючими гілками, але той не відпускав. Тут з'явився Кришна.

Кришна: Не бійся, тату.

Він торкнувся змія лотосними стопами — і чудовисько миттю зникло. Перед усіма постав осяйний напівбог Від'ядгара.

Від'ядгара: О Господи, у минулому житті я був небесним мешканцем, відомим своєю красою. Але якось насміхався з мудреця Анґіри. Він прокляв мене, і я народився змієм.

Його тіло сяяло, на грудях виблискувало золоте намисто. Він низько вклонився Кришні.

Від'ядгара: Та тепер я щасливий! Завдяки прокляттю торкнувся твоїх стоп і очистився від гріхів. Дозволь повернутися на райські планети.

Кришна: Ти очистився. Повертайся й пам'ятай: гордість — ворог живої істоти.

Від'ядгара шанобливо обійшов Кришну й піднісся на вищі планети. Пастухи з подивом славили Кришну, який урятував Нанду.

Зустріч із Шанкгачудою.

Згодом, однієї прекрасної місячної ночі, Кришна й Баларама гуляли з дівчатами Враджу. Ліс пахнув квітами, у небі сяяли зорі.

Ґопі (у захваті): Як гарно ти граєш, Кришно!

Раптом з'явився демон Шанкгачуда. На його голові виблискував коштовний камінь у формі мушлі.

Шанкгачуда (пихато): Дівчата будуть моїми! Я багатий і сильний, а ви лише пастухи.

Він схопив ґопі й потягнув геть. Дівчата закричали:

Ґопі (злякано): Кришно! Баларамо! Врятуйте нас!

Кришна й Баларама (разом, піднімаючи дерева): Не бійтеся! Ми поруч!

Брати кинулися за демоном. Зляканий Шанкгачуда покинув дівчат і побіг. Баларама лишився охороняти ґопі, а Кришна продовжив погоню.

Шанкгачуда (з жахом): Ні! Ти не наздоженеш мене!

Та Кришна швидко наздогнав, ударив кулаком по голові й повалив на землю. Знявши осяйний камінь, повернувся до ґопі.

Кришна (усміхаючись): Цей камінь дарую братові Баларамі.

Дівчата радісно кинулися до братів. З небес посипалися квіти — напівбоги славили Кришну. Так закінчилася історія звільнення Від'ядгари й загибелі Шанкгачуди.