Забута корова

У Вриндавані цар Нанда Махарадж мав дев'ятсот тисяч корів! Щоранку, коли Кришна вирушав пасти їх, стадо радісно бігло слідом.

Звук стада: Мууу-у! Муууу!

У лісі він часто забирався на високу кадамбу. Флейта кликала корів досліджувати зелені поля, чисті озера й гаї Вриндавана.

Звук флейти.

Слухаючи, слухняні корови розходилися: одні пили прохолодну воду, інші лизали пил із Кришниних стоп, треті досліджували нові куточки Враджу. А він знову й знову запрошував їх на прогулянки.

Та одна маленька корова сумувала.

Корова (тужно шепоче): Я така маленька… Майже немає молока. Що я значу серед красивих великих корів? Ні, Кришна точно мене не пам'ятає…

З цими думками сховалася за кущами, подалі від кадамби, і тихо заплакала.

Звук: корова схлипує.

Корова (плаче): Він не любить мене… Забуде, коли поведе стадо додому…

Цілий день минув у тривозі та смутку. Сонце хилилося до заходу. Кришна знову виліз на дерево, щоб заграти вечірню мелодію й покликати корів.

Кришна (усміхаючись, бере флейту): Час покликати моїх дорогих корівок…

Плавний, закличний звук флейти.

Флейта співає імена: Давалі! Сумалі! Сурабгі! Аруні!

Першою вона покликала… ту саму маленьку корову!

Корова (радісно здивована): Моє ім'я?! Він пам'ятає мене!

Сльози миттю висохли. Задерши хвіст, корова щодуху побігла до Кришни, схилила голову до його стоп і щасливо замукала.

Корова: Муу-у-у! Дякую, що пам'ятаєш! Дуже люблю тебе!

Кришна погладив її по голові й лагідно всміхнувся.

Кришна: Як же можу забути? Ти завжди в моєму серці.

Так маленька корова переконалася: для Кришни немає «забутих». Кожна жива істота дорога йому.